Слов’янськ, Волноваха, Миколаїв, Харків та Луганщина – люди з цих міст і регіонів оселилися в кімнатах діючого гуртожитку Свалявського професійного будівельного ліцею. Для того, щоб переселенці та переселенки почувалися тут комфортніше, наша організація «Людина в біді Словацька Республіка» облаштувала шість кімнат, які гуртожиток виділив для проживання ВПО, меблями, шторами, подушками, ковдрами, комплектами постільної білизни, посудом, столовими приборами тощо. Ремонт кімнат зробили чеські партнери People in Need Ukraine та сам освітній заклад.
«Допомога матеріалами та меблями для нас була дуже важливою, тому що у нас такої можливості не було, але дякуючи співпраці з обома організаціями, ми змогли відремонтувати та облаштувати належні умови, щоб вимушені переселенці могли комфортно себе почувати», - додає директор навчального закладу Олександр Власик.
Ліцей поряд - це додаткові можливості для переселенців та переселенок вчитися та опановувати нову професію, або ж влаштуватися на роботу. Приклад тому - Геннадій Сущенко, який тимчасово працював у закладі сторожем-охоронцем. Він досі проживає в гуртожитку зі своєю дружиною.
Геннадій та Галина Сущенко потрапили у Сваляву зі Слов’янська на Донеччині. Пригадують, що на збори для виїзду з міста в них було хвилин 20. Взяти з собою змогли лише те, що встигли. Однак іншого виходу, ніж виїжджати, тоді не було, адже місто регулярно обстрілювали.
«Ми їхали в нікуди, не знали, куди. Просто був евакуаційний поїзд «Краматорськ-Ужгород». Вже в ньому сусіди пропонували їхати за кордон, у них знайомі повиїжджали в Німеччину, а ми вирішили залишитись тут. Добиралися сюди потягом 5-6 днів. Зупинились, на вокзалі запитали у волонтерів, де можна дізнатись про житло – нас направили до школи. Почали обдзвонювати, де є місця, і так ми опинились у гуртожитку в Сваляві», — каже подружжя.
Тут, на Закарпатті, сім’я Сущенків пробула понад рік. Про те, в якому стані рідний дім на Донеччині, вони дізнаються від сусідів. Через вибухи у квартирі там повилітали вікна, зрізало балкони, а у вітальні відійшла стіна. Попри це подружжя чекає на закінчення війни, щоб повернутися додому.
А зараз, із вдячністю за гостинність, налагоджують життя тут. 
